- Укр
- Eng
10 грудня виповниться рік, як відійшов у засвіти наш колега, один із провідних вчених Інституту фізики НАНУ Іван Блонський.
Згадаймо його разом, ще раз читаючи нарис, надрукований у «Слові Просвіти», з нагоди 75-річчя науковця (№ 23 . 12–18 червня 2025, с. 10–11).
В історію науки золотими літерами вписано імена вчених, інженерів, які дали людству нові джерела енергії, засоби комунікації, нові матеріали, транспортні можливості. Кожна людина більшою чи меншою мірою завдячує науковим здобуткам, отриманим завдяки технологіям і засадам науковості. Наука відігравала і продовжує відігравати визначальну роль у нашому бутті. Згадаймо слова видатного німецького фізика Макса Борна: «Ми хочемо, щоб наша прекрасна наука знову служила винятково для добра людей і її не використовували для зла заради цілей політики, що вже своє віджила». Правдиві слова.
Україна споконвіку була місцем, де з’являлися і втілювали в життя геніальні ідеї та технології. Але через те, що віками вона була позбавлена власної державності, імена багатьох її видатних вчених свідомо замовчували або не асоціювали з українською нацією. Останніми роками (а насправді − за часів незалежності) написано немало книг, статей, створено радіо- телепередач про наших вчених, чиїми руками й розумом було зроблено відкриття в науці і техніці, багатьма з них Україна вже гордиться, але ще, на жаль, є багато малознаних або зовсім невідомих. Важливо не загубити у часі й імена наших сучасників, які зробили вагомий, а часом і вирішальний внесок у той чи інший напрямок, зокрема, сучасної фізики. Добре знаними є фундаментальні дослідження науковців одного з найстаріших наукових інститутів Національної академії наук України – Інституту фізики − в багатьох галузях ядерної фізики, фізики напівпровідників, фізики твердого тіла й рідинних кристалів, фізичної і квантової електроніки та фізики плазми. У різні часи в Інституті фізики працювали видатні вчені світового виміру, які принесли славу цьому академічному закладу України. Упродовж останнього пів століття в інституті тривали фундаментальні дослідження у нових напрямках, як-от фізика конденсованого стану, включно з фізикою м’якої речовини; нанофізика і наноелектроніка; фізика лазерів, нелінійна і сингулярна оптика; фізика поверхні, емісійна і плазмова електроніка; виросла нова плеяда талановитих вчених, які нині (в умовах війни) тримають авторитет цього наукового центру з багатьма традиціями, високою науковою культурою як в Україні, так і поза її межами.
Серед вчених цієї когорти й ім’я видатного фізика-експериментатора, доктора фізико-математичних наук (з 1990), професора (з 1993), лауреата Державної премії в галузі науки і техніки (1994, 2003), члена-кореспондента Національної академії наук України (з 1997) Івана Васильовича Блонського, якому 23 червня 2025 року виповнилося би 75 років (на жаль, не стало Івана Блонського 10 грудня 2024 року).
Народився Іван Васильович Блонський 23 червня 1950 року в селі Серафинці на Покутті (Городенківщина, Івано-Франківська область) у батька Василя і матері Марії Блонських. Батько довгий час був дяком у сільській церкві, пізніше − вчителем співів. Упродовж майже 40 років організовував у селах Городенківщини народні хори, чим заслужив добру пам’ять в односельчан і жителів сусідніх сіл. Мати працювала в школі.
Щодо походження села Серафинці існують різні перекази і здогади, з яких один подає, що поселення існувало з давніх-давен, адже розташування було дуже зручне. Перекази говорять, що на терені між Городенкою і Серафинцями приблизно у першій половині XVI віку відбулася кривава битва (місце ймовірної битви до цього часу носить назву «Червона»). На окрему згадку заслуговує кількість інтелігенції, яку видало село впродовж 1900−1945. «Освіта, до якої так палко і гаряче горнулася серафинецька молодь, цей потяг до науки, до осягнення чогось кращого в житті, до поліпшення своєї долі відчиняла серафинецькій молоді світ. Батьки висилали своїх дітей до шкіл, бачачи в них майбутніх провідників народу у змаганнях за національно-політичне визволення. Серафинці гордилися кількістю своїх студентів і раділи кожною одиницею, що покінчила школи. Багато батьків студентів не доїдали, не досипляли, нераз голодували, аби тільки щось заощадити, аби можна було щось післати дітям до школи Це була велика посвята і любов батьків до дітей». (Городенщина. Історично-мемуарний збірник. Зредагував Михайло Марунчак, Нью-Йорк – Торонто − Вінніпег, 1978).
Батьки Блонські виховали чотирьох дітей: трьох синів і доньку. Всі діти отримали вищу освіту (в традиціях села). Старший син Роман майже 30 років був головним лікарем Городенківської лікарні, кандидат медичних наук, заслужений лікар УРСР. Василь − інженер-будівельник, працював на Закарпатті. Сестра Михайлина – вчитель української мови і літератури в Городенківській середній школі.
Іван Блонський 1967 року закінчив із золотою медаллю Серафинецьку середню школу. Саме середня освіта в житті кожної людини стає тим підґрунтям, в якому можна знайти відповідь на кожну подальшу дію людини в житті. Далі юнак вступив навчатися до Чернівецького державного університету (тепер Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича) на фізичний факультет. Після закінчення університету в 1972 році Іван Блонський продовжив навчання в аспірантурі Інституту фізики АН УРСР (тепер Інститут фізики НАН України). Успішно захистив кандидатську (1978) і докторську (1990) дисертації. 1993 року йому присуджено звання професора, згодом − Соросівського професора. 1993 року − завідувач лабораторії фотоакустики й оптики, з 2005 − завідувач відділу фотонних процесів і керівник центру колективного користування приладами «Лазерний фемтосекундний комплекс» НАН України.
Вся професійна і наукова діяльність Івана Васильовича Блонського пов’язана з Інститутом фізики, де з 1975 року він обіймав посади молодшого, старшого, провідного наукового співробітника, завідувача лабораторії фотоакустики і оптики, у 1994−004 – заступника директора Інституту фізики НАН України.
Іван Васильович Блонський − різносторонній фізик-експериментатор. Він працював у різних наукових напрямах: фізики твердого тіла, фізики екситонів, нелінійної оптики та спектроскопії квантово-розмірних структур, фотоакустики, фізики наноструктур, прецизійної лазерної обробки функціональних матеріалів, взаємодії коротких надпотужних лазерних імпульсів з матеріалами різної природи.
Основні наукові досягнення професора Блонського можна сформулювати так (не притримуючись часового формату): вперше дослідив особливості реалізації фотоакустичного ефекту в пористому кремнії; розвинув нові діагностичні методи, що ґрунтуються на поєднанні люмінесцентної, адсорбційної та фотоакустичної спектроскопії і мікроскопії; встановив основнi механiзми, якi визначають закономiрностi екситонного поглинання свiтла у напiвпровiдниках з шаруватою структурою; виявив ефект фотогенерацiї звуку гiгантської iнтенсивностi під час iмпульсного фотозбудження наночастинок CdS, iнкорпорованих у власних пустотах цеолiтних матриць; розвинув модель, що пояснює природу спостережуваного ефекту з позицiй генерацiї «дихальних» акустичних мод в ансамблі перегрiтих термоiзольованих напiвпровiдникових наночастинок (Державна премiя України, 1994).
Шляхом поєднання методів фото-, термо- i тунельної люмiнесценцiї, вивчив комбiнований вплив квантово-розмiрного фактора i фактора структурного розупорядкування на генерацiйнi, транспортнi та рекомбiнацiйнi процеси у наноструктурах неорганiчного й органiчного походження. У наночастинках кремнiю виявив і дослiдив розмiрну залежнiсть ефективностi електронного оже-розсiювання та новi механiзми локалiзацiї електронних збуджень, властивi квантовим точкам i дротам. Для квантових точок запропонував i експериментально пiдтвердив iснування ефекту «двотактового зарядового поршня», рушiйною силою якого є електронний оже-процес (здвоєний електронний перехiд), який є причиною «самовиштовхування» носiїв заряду iз фотозбуджених кремнiєвих наночастинок з подальшою їхньою локалiзацiєю на периферiйних оксидних оболонках.
Увів у дiю унiкальний для України широкодiапазонний лазерний фемтосекундний комплекс. З його використанням на прикладi наночастинок благородних металiв дослiдив вплив фактора просторового обмеження на динамiчнi електроннi процеси. Дослiдив особливостi поширення фемтосекундних лазерних iмпульсiв у iзотропних середовищах: вiд моменту розвитку оптичної керрiвської нелiнiйностi через стадiю самофокусування, утворення плазми, фiламентацiю променя (розбиття суцiльного променя на дискретнi треки) до руйнування матерiалу з появою i поширенням ударних хвиль, що супроводжують руйнування.
Розвинув основи фiзики лазерного пробою прозорих середовищ, якi використано для задач прецизiйної мiкрообробки прозорих матерiалiв (Державна премiя України, 2003).
Для Івана Васильовича Блонського як експерментатора характерною була тісна співпраця з теоретиками ( як своїми інститутськими, так і з сусідніх фізичних інститутів нашої академії наук). Але чи не найчастіше обговорював він свої результати з теоретиками нашого (теоретичного) відділу – видатним фізиком-теоретиком інституту членом-кореспондентом НАН України Петром Михайловичем Томчуком, професором Богданом Михайловичем Ніцовичем, співробітниками теоретичної кафедри Чернівецького університету, яку очолював професор Микола Васильович Ткач.
З великою любов’ю і захопленням Іван Васильович згадував своїх вчителів зі школи, викладачів з університету. Настав час − і він сам став вченим і педагогом. За сумісництвом працював професором кафедри загальної фізики фізичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
За його участi пiдготовлено 3 докторські та 11 кандидатських дисертацiй. Він − керiвник і учасник робiт за грантами Українського науково-технологічного центру, Фонду цивільних досліджень і розвитку (англ. Civil Research and Development Fund, CRDF), співавтор двох монографій та не однієї сотні наукових статей.
Неабиякий організаторський талант проявляв професор Блонський в організації і проведенні наукових конференцій з фізики напівпровідників, з фізики функціональних матеріалів упродовж не одного десятка років. За його участи конференції мали високий науковий рівень, на них збиралися фахівці високого класу, завжди була насичена освітянська і культурна складова. Не обходились такі конференції без товариської вечері, на якій імпровізований тамада (Іван Васильович) багато розповідав учасникам про рідну землю, про людей, про історію. Була і художня частина – спів українських пісень, які так любив співати Іван Васильович.
Багато сил віддавав вчений науково-організаційній діяльності: він був членом наукових рад НАН України з проблем: «Лазерна фiзика, лазернi технологiї»; «Фiзика напiвпровiдникiв», «Фiзика твердого тiла»; членом робочої групи програми НАН України «Наносистеми, наноматерiали, нанотехнологiї», входив до складу редколегiй «Українського фiзичного журналу», «Semiconductor Physics. Quantum Electronics. Optoelectronics».
Заслуги Івана Васильовича Блонського в науці оцінено відповідними нагородами державних і наукових установ. Ось лише неповний перелік деяких відзнак вченого: 2011 року він отримав звання «Заслужений діяч науки і техніки», а ще раніше 1993 та 2004 року професор Блонський став лауреатом державних премій в галузі науки і техніки; 2001 року отримав Подяку прем’єр-міністра України, а 2010 року – Почесну грамоту Президії НАН України за наукові досягнення. 2020 року Іван Васильович отримав премію імені Антоніни Прихотько за роботу «Розробка нових лазерних методик і функціональних матеріалів для фемтосекундної оптики».
Колись засновник наукової школи фізичної оптики Сергій Вавилов висловив таку думку: «Історія науки не може обмежуватися вивченням розвитку ідей – в однаковій мірі вона повинна торкатися живих людей з їхніми особливостями, талантами, залежністю від соціальних умов, країни та епохи». Отож в цьому контексті кілька штрихів про Івана Васильовича Блонського. Найперше, не можна пройти повз його привабливі людські чесноти, як-от людяність, доброзичливість, активність, почуття гумору. Іван Васильович був віруючою людиною, і його з родиною можна було бачити на Аскольдовій горі на свята (Великдень, Різдво Христове, Вознесіння).
Богдан (саме так звали його близькі) був моїм другом, земляком (адже я на Городенківщині з 1966 року, був, за словами Миколи Плавюка, городенківським зятем). Познайомилися ми з Богданом ще коли після закінчення університету 1972 року він поступив в аспірантуру у відділ нелінійної оптики. Науковим керівником його аспірантури був доктор фізико-математичних наук Михайло Семенович Бродин (з 1982 року − академік). Вся подальша наукова і трудова діяльність Івана Васильовича Блонського була пов’язана з Інститутом фізики НАН України, де він пройшов шлях від аспіранта до члена-кореспондента НАН України, видатного вченого, чиє ім’я широко відоме науковцям у нашій країні і за її межами.
Про нашу більш ніж півстолітню дружбу і працю в одному науковому закладі маю дуже багато споминів. Можливо, колись варто буде все згадати і написати. Наше знайомство почалося одразу після з’яви в інституті Богдана, оскільки до того я вже був знайомий з його старшим братом Романом лікарем-хірургом, головним лікарем центральної районної лікарні, і знав, що його брат навчається на фізичному факультеті в Чернівцях. На той час в інституті було цікаве наукове життя, було багато молоді, Богдан любив футбол, а я – волейбол. Кожний день ми зустрічалися, адже працювали на одному поверсі. Часто дискутували, але не пам’ятаю, щоб коли-небудь серйозно сперечалися. Богдан зростав науково і робив успішну кар’єру, і я щиро радів його успіхам. Сподівався, що він обійме посаду директора інституту у 2004 році і був переконаний, що Інститут фізики буде ще успішнішим в когорті академічних інститутів фізичного профілю. Але так не відбулося. На мою думку, написавши не один нарис про вчених, тодішньому керівництву інституту не була притаманна далекоглядність (досить часто бракує далекоглядності багатьом українським очільникам).
Науковим успіхам Іван Васильович великою мірою завдячував своєму таланту, високій професійності, працездатності. Наукова робота становила основний зміст його життя. Попри все це, він був добре обізнаний з історичною минувшиною нашого краю, історією України, культурою, політикою, добре знав українську художню літературу. З ним було цікаво спілкуватися, я вдячний йому за підтримку і оцінку моєї праці задля створення в Інституті фізики Міжнародного енциклопедичного бюро з фізики, головним завданням якого було видання «Енциклопедії фізики» українською мовою та повернення незаслужено замовчуваних вчених. Він завжди був бажаним і авторитетним гостем у наших творчих зібраннях на вшанування колег, відзначення творчих успіхів, днів уродин друзів з наших споріднених фізичних інститутів, які відбувалися у нас на третьому поверсі інституту. Наші сім’ї також були знайомі. Іван Васильович разом з коханою дружиною Тамарою, яка завжди була його міцним тилом, маючи який, він завжди рухався вперед, понад 30 років працює вчителем історії в школі, і була з ним поруч в усі його скрутні й щасливі часи, разом з якою вони виховали двох чудових синів − Романа і Олега. Старший син Роман − доктор медичних наук, заслужений лікар України, головний науковий співробітник клініки спортивної та балетної травми ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», лікар спортивної медицини, ортопед-травматолог вищої категорії. Разом з дружиною Юлією (до якої Іван Васильович мав надзвичайно теплі почуття), виховують сина Олександра – довгоочікуваного внука, якого так любив і не міг натішитися ним Іван Васильович.
Молодший син Олег – був постійним батьковим помічником в останні роки життя Івана Васильовича й допомагав йому у всіх його наукових і творчих починаннях.
Іван Васильович був патріотом своєї Батьківщини, завжди займав чітку громадянську позицію, був видатним вченим, великим сином покутського краю. У червні 2024 році став членом Наукового товариства ім. Шевченка.
Найболючіші втрати − це втрати близьких тобі людей, з якими долав труднощі, товаришував, дискутував, мав спільні справи, досягав якихось успіхів. Одним з таких був Іван Васильович Блонський.
Пам’ять назавжди збереже його любов до рідної мови, українського слова, його культуру спілкування з людьми. Коли заходив до його кабінету щоразу чув його лагідне: «Заходьте, Василю» (і завжди на ви).
Молю Всевишнього упокоїти його душу зі святими у Царстві Небесному.
Світла і вічна пам’ять, Тобі, мій незабутній друже!
Професор Василь Шендеровський