29 сiч | 2018
Інтерв'ю Василя Шендеровського, доктора фізико-математичних наук, професора Інституту фізики НАНУ

Ейнштейн пояснив українцю Пулюю, чому Нобелівку отримав не він, а Рентген

Зустріч із відомим ученим, невтомним дослідником забутих імен українців, знаних у світі, але не завжди – в Україні, Василем Шендеровським – не перша для мене.

Василь Андрійович, напевно, один із небагатьох українських науковців, хто дуже багато робить для популяризації досягнень української науки. Адже він – не лише фізик-теоретик, співавтор трьох монографій із фізики, українсько-англійсько-німецько-російських словників фізичної лексики, радіології, радіаційної безпеки, а й упорядник і редактор чотирьох видань про видатного українського вченого Івана Пулюя, близько 600 наукових і науково-популярних розвідок. А ще з ініціативи Василя Шендеровського було вперше за 100 років перевидано „Біблію" у перекладах Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького та Івана Пулюя, вперше в Україні здійснено перевидання «Євангелія» Пилипа Морачевського. Про все це я дізнався під час попередніх виступів Василя Шендеровського в Українському домі «Перемога» в Тернополі, місцевих вишах, на «круглих столах» і наукових конференціях, присвячених славетним вченим, вихідцям із Тернопільщини.

Однак лише цього разу мені вдалося поспілкуватися із Василем Андрійовичем трохи довше, ніж досі. Тож деякі фрагменти цієї розмови і пропоную нашим читачам.

ЯКІ ДІТИ, ТАКА Й ДЕРЖАВА – КАЗАВ КОЛИСЬ ДІД РОМАНА ШУХЕВИЧА

- Пане Василю, ви знову, вкотре, у Тернополі. Але цього разу день приїзду розпочали не зустрічами з науковою, інтелектуальною елітою краю, а зі старшокласниками Тернопільської гімназії імені Івана Франка. Чому саме так?

- Зауважу, що жодна моя поїздка до Тернополя не обходиться без спілкування із представниками наукових, творчих кіл, що буде й цього разу, але вже пізніше, після спілкування зі старшокласниками-гімназистами. Я радо відгукнувся на запрошення приїхати саме сюди і розпочати своє перебування у Тернополі з відвідання гімназії тому, що вважаю – передусім, національна свідомість молодих людей має утверджуватися через пізнання історичного минулого, повернення державі імен її наукової еліти.

- Зрештою, наскільки я розумію, саме сказане вами і є головним постулатом масштабної науково-дослідницької праці «Нехай не гасне світ науки», з окремими томами якої ви й приїхали сюди?

- Так, нині я презентував гімназистам 3-й і 4-й томи свого дослідження. У них, як і в попередніх двох, розповідаю про забуті імена знаменитих українців, пропоную науково-популярні нариси про їхнє життя та діяльність, їхній внесок у світову наукову скарбницю. Хотів, щоб ці діти, які прийшли на зустріч зі мною, усвідомили, що треба багато в чому завдячувати своїм учителям.

- А батькам?

- І батькам теж. Батьки дають життя, а вчителі часто – орієнтир у житті. Бо ж правду кажуть: який учитель, такі і його діти-учні. А які діти, така й держава, як сказав колись дід Романа Шухевича – Володимир Шухевич. Найцінніше, що є у людини, – це здоров'я і знання. А знання треба черпати з книг. Читати і намагатися утвердитися у цьому житті – хто в науці, хто на виробництві, а хто – в політиці, дипломатії. Тому що наша українська держава цього потребує нині, як ніколи раніше.

- Знаєте, пане Василю, мене завжди дивувало, що фізик, учений-теоретик, несподівано для оточуючих, раптово зміг розкритися ось у такій іпостасі глибокого, вдумливого дослідника нашої минувшини, зокрема, – духовної і наукової спадщини українського народу.

- Такі, нібито «метаморфози», дійсно виглядають несподівано лише для сторонніх. Але нічого «раптово» не стається. Якщо у душі, в думках оте прагнення дізнатися більше, ніж тобі дозволяють знати, нуртує, то згодом воно проявить себе обов'язково і в конкретному вияві.

…Отож, у 1964 році я закінчив Чернівецький університет, фізичний факультет, – продовжує мій співрозмовник. – Направили мене на роботу до Києва, в Інститут напівпровідників (нині – Інститут фізики напівпровідників НАН України). У 1967 році вступив до аспірантури, захистив кандидатську, далі – докторську дисертацію. І ось настав 1991 рік. Я на той час уже написав три монографії з фізики. Звичайно, всі – російською мовою, як тоді було це заведено. Але постійно була думка: щось треба зробити для України.

- І що ж тоді міг зробити «для України» фізик Шендеровський?

- Скажу, що ще до розвалу Союзу думав про видання енциклопедії фізики, якої в Україні не було. Правда, були книги російськомовні із важкою для читача науковою термінологією. Навів контакти з людьми, які займалися виданням енциклопедій у Парижі. Мова про той центр, де працював свого часу Кубійович, який зробив велику справу для вивчення історичного минулого, видавши 10-томну енциклопедію українознавства.

- Ви самотужки взялися за роботу такого великого обсягу?

- Скажу відверто, цю ідею, певною мірою, підтримувала й Академія наук. Я об'їздив чи не всю Україну, збираючи матеріал для майбутньої енциклопедії. На жаль, цей проект не вдалося здійснити, але мене тішать слова Олега Ольжича, який сказав, що «тобі простять, якщо ти не зможеш щось зробити, але не простять, якщо ти не візьмешся за цю роботу».

- Влучно сказано. Але що – усе було даремно, оці ваші поїздки?

- Звичайно, ні. На основі тих всіх напрацювань я підготував унікальний, як на мене, українсько-англійсько-німецько-російський словник фізичної лексики. Це потужне видання на 12 тисяч слів тиражем у 5 тис. екземплярів. Я намагався зберегти у цьому словнику також ту термінологію, яка була у 20-х роках.

- А як це сприйняли у наукових колах, передусім, в Україні?

- Скажу відверто – неоднозначно. І «били» мене, і памфлети писали, і цькували. А мова ж наша така багата, я хотів максимально показати її розмаїття, навіть коли це стосувалося фізичних термінів. Та в ті часи видавали, переважно, словники російсько-українські, щоб ви, передусім, знали російську мову, та й головне, щоб часом не було більше українських слів-синонімів, ніж російських. І це все обрізало будь-які потуги щось зробити.

- Та попри це, ви тоді, у 90-ті, таки зуміли здійснити чимало…

- Додам – усе це робилося в нелегких умовах разом із друзями, колегами, а найбільше – з Володимиром Козирським – другом, однодумцем, як і я, фізиком-теоретиком…

Отак і побачили світ «Збірник праць» Івана Пулюя у двох томах, «Подвижники Нації. Іван Пулюй – Пантелеймон Куліш», «Молитовник» Івана Пулюя. А ще – переклад книги Олександра Смакули «Монокристали», українсько-англійсько-російський словник з радіаційної безпеки…

Наведу слова Івана Пулюя: «Лише внаслідок приєднання України до Московії утворилася надмогутня Росія, і тільки через визволення українського народу з російського рабства може стати Росія знову Московією, азіатською імперією»

ПРО ПУЛЮЯ, НА ДАЧІ ЯКОГО ВІДПОЧИВАВ ЕЙНШТЕЙН

- А до цього, знаю, варто додати вашу працю над запровадженням у Національній академії наук іменної премії Івана Пулюя, ініціативу й підготовку до відзначення 100-річного ювілею ще одного генія українського народу – Олександра Смакули…

- Все це так… І це забирало масу енергії, але й додавало її, коли все вдавалося. От я з колегами 5 років добивався, щоб увели іменну премію Академії наук, премію Івана Пулюя. А мені безпристрасно повторювали, що немає в цьому необхідності, мовляв, і так є досить тих премій. А це ж була особистість всесвітнього масштабу, ваш земляк, Іван Пулюй, який ще за 14 років до Рентгена винайшов унікальну лампу.

- Сьогодні ні медицина, ні будь-які фізичні дослідження не можуть існувати без цього відкриття. Але не всі знають ім'я їхнього першовідкривача.

- Це так. А поміж тим, Іван Пулюй був непересічною людиною. Знав 15 мов, одружився у 39 років, мав 15 дітей. Він настільки був високопатріотичною людиною, що казав: «Немає більшого гонору для кожного інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та працювати без винагороди для своєї батьківщини…».

Лише один факт: у Пулюя на дачі відпочивав сам Альберт Ейнштейн!

Іван Пулюй намагався переконати Європу: Україна є й буде бар'єром, який відокремлює європейські держави від загарбника – Росії

- Справді цікавий і маловідомий факт.

- І він говорить про наукове середовище Івана Пулюя, взаємовідносини зі світилами науки. А коли Рентгену було присуджено Нобелівську премію за відкриття променів, природи яких він не розумів, то Альберт Ейнштейн говорив Пулюю, що той має бути гордим за причетність до епохального відкриття, пояснюючи, чому премію дали саме Рентгену. «Хто за вами стоїть, які держави, які уряди, які гроші? А за Рентгеном – увесь світ», – наголошував тоді Ейнштейн Івану Пулюю.

…Тому саме до таких людей, які утверджували нашу науку і духовність, треба прагнути тягнутися, брати з них приклад. Бо мало бути видатним ученим, треба ще любити свою землю, знати духовну спадщину свого народу.

- Напевно, цим пояснюється і те, що наш земляк доклав титанічних зусиль, аби разом із Пантелеймоном Кулішем перекласти й видати українською мовою Біблію?

- Безумовно. А знаєте, що ще перед початком роботи над перекладом Біблії Іван Пулюй видав українською молитвослов і під час російсько-японської війни передав українським полоненим воякам тисячу примірників? Коли про це довідався імператор Японії, то надіслав Пулюєві на знак пошани подарунок – великий килим.

- Існує версія, що науковець із таким же проханням звернувся і до російського генерала аби передати дві тисячі примірників українським воякам, які служили в російській армії. Але відповіді не отримав.

- Так, і це ще раз підкреслює імперське ставлення Росії до України та українців. До речі, у розпал Першої світової Пулюй написав дві фундаментальні праці про ситуацію в Україні та її роль на тодішній геополітичній арені. Він намагався переконати Європу: Україна є й буде бар'єром, який відокремлює європейські держави від загарбника – Росії.

- Як на сьогодні - дуже актуальна теза...

- Ба більше, я до цього додам, що Пулюй був переконаний: завдяки самостійній Україні московитський царизм було б витіснено з Чорного моря, Балкан, Дарданелл і так було б знищено зазіхання Росії на всесвітнє панування. Наведу його слова: «Лише внаслідок приєднання України до Московії утворилася надмогутня Росія, і тільки через визволення українського народу з російського рабства може стати Росія знову Московією, азіатською імперією».

- Шкода, що не прислухалася Європа до пророчих слів Івана Пулюя.

- Справді, хтозна, як би розвивався історичний поступ Європи, України, як її частки, і світу, коли б лідери європейських держав дослухалися до цих слів великого українця…

ЩОБ ПОЧУВАТИСЯ ГІДНИМИ ЛЮДЬМИ

- Василю Андрійовичу, про цього великого українця та інші, знакові для України, постаті, багато хто почув лише наприкінці 90-х років із циклу ваших із Еммою Бабчук радіопередач «Нехай не гасне світ науки». Ці радіопрограми, направду, були ніби ковтком свіжого повітря для тисяч і тисяч українців, які вперше, після десятиліть вимушеного замовчування, дізнавалися про славних синів і дочок України.

- Це було справді так. Запропоновану мною назву програми «Нехай не гасне світ науки» Емма Антонівна підтримала. Майже п'ять років програма виходила в ефір. За цей час підготував понад 200 нарисів із багатющим довідковим, історичним матеріалом про славетних, але, на жаль, на той час ще мало знаних українців.

- Зрештою, я так розумію, на основі цих програм і вийшла серія томів про українців, праця яких мала величезний вплив на розвиток окремих галузей світової науки?

- Так, бо формат радіопередач не завжди дозволяв подати розширений матеріал про того чи іншого вченого, який змушений був працювати за межами рідного краю через часто драматичні для України колізії історичного розвитку. Тому українським вченим доводилося працювати на теренах чужих держав, а їхній талант із політичних міркувань не був належним чином поцінований у рідному краї. Більше того, на такі імена, як кажуть, було накладене державне «табу», яке мало стерти із пам'яті народу сотні прізвищ великих українців, щоб перетворити народ у безвольну, безпам'ятну масу рабів, які не знають свого минулого.

Знаєте, у 20-х роках минулого століття був перепис населення. Так ось, українців було тоді понад 80 мільйонів! У радянських виданнях передрепресійного періоду вказувалося, що в СРСР українців було більше, ніж росіян. А за шість років кількість українців скоротилася до 55 мільйонів. Принаймні, така цифра вказана у книзі "На великой стройке", виданій у 30-х роках у Ленінграді.

Так ось, із 20-х років фактично розпочалося нищення українства. Розстрілювали без суду і слідства, а далі – Голодомор. У 30-х роках був такий собі Соломон Брук, уповноважений по боротьбі з українським буржуазним націоналізмом. Він говорив: «Мы бы хотели уничтожить всю Украину. Но мы этого сейчас не можем сделать. Нам надо украинскую интеллигенцию поставить на колени, это наша задача. Кого не поставим – перестреляем». І тут я знову згадую Івана Пулюя. Так ось, він сказав, що «інтелігенція – це сіль народу. Якщо не буде цієї «солі», не буде чим солити», не буде інтелігенції, не буде керманичів, тих, хто підніматиме народ. І ще він казав, що «за тим народом, за яким вища освіта, за тим і перемога».

- Саме це ви і говорили сьогодні юним гімназистам, оцій майбутній інтелектуальній еліті України…

- До речі, мене іноді такі собі скептики-маргінали запитують, мовляв, для чого я це все роблю – розповідаю молоді, веду передачі, створюю фільми, видаю книги? А для того, кажу, щоб на яскравих прикладах показати молодому поколінню, суспільству, хто ми є. Щоб ми у світі почувалися людьми гідними. Гідними своїх коренів, свого імені, що ми – українці – маємо свою духовну, просвітницьку, подвижницьку місію.

- До речі, свого часу про це говорив і Юрій Шевельов у своїй книзі «Триптих про призначення України»

- Так, саме Юрій Шевельов підкреслював, що українцям варто позбавитися тих негативних рис, які притаманні багатьом із нас – нашої меншовартості, передусім. Розумієте, коли кажуть про Моцарта, Бетховена, то ті люди, чиї країни дали людству таких велетів культури, пишаються цим. А ми знаємо обмежене коло українських особистостей, а особливо людей, які творили на терені технічних наук, про них ми дуже мало знаємо. Тому і намагаюсь, ось уже 25 років поспіль, разом із однодумцями повертати ці імена Україні.

ПРО УКРАЇНСЬКИХ ЗІРОК ПЕРШОЇ ВЕЛИЧИНИ

- Безумовно, українська нація подарувала людству цілу плеяду геніальних людей. Але назвіть, хоча б побіжно, прізвища тих людей, про яких, завдяки вашим пошукам та дослідженням, нині знають більше в Україні та світі.

- Таких імен не одна сотня… Ну от, хоча б, деякі з них. Петро Лодій – професор логіки, метафізики й етики, з 1803 року – професор педінституту, а також викладач і ректор новозаснованого університету. Або згадаймо феномен ще одного нашого співвітчизника – Пилипа Кулика, про якого говорив весь світ. Він – математик, народився у 1793 році у Львові… А Михайло Авенаріюс – один зі славних професорів Київського університету, засновник першої наукової фізичної школи в Україні, першої лабораторії експериментальної фізики і фізичного лабораторного практикуму. Саме завдяки Авенаріюсу в університеті Святого Володимира була створена школа фізиків, до якої входили такі видатні вчені, як Пильчиков, Косоногов, Де- Метц…

- Та й уже згадуваний Олександр Смакула, цікава постать у науці, родом із Тернопілля, людина, ім'я якої ви повернули із забуття для Тернопільщини та України…

- Це справді унікальна особистість. Нині ми користуємось фотоапаратами, іншими оптичними приладами, де є лінзи, досконалість яких досягнута завдяки відкриттю явища просвітлення оптики, здійсненому Олександром Смакулою. Він уперше виростив монокристали бромйодиду талію, що використовувались німцями в приладах нічного бачення. А це був чи найбільший у світі на той час військовий секрет. Українська наука, як бачимо, багата іменами в різних галузях.

Не можу не згадати ще Івана Горбачевського, біохіміка, чиє ім'я носить нині Тернопільський національний медичний університет. Це людина, яка возвеличила і українську, і чеську науки, вперше здійснивши синтез органічної речовини.

- У ваших передачах і книгах були розповіді і про Сікорського, одного з творців гелікоптерів і літаків, який прославив Америку, і про сина видатного українського поета Павла Грабовського – Бориса Грабовського, причетного до винаходу телевізійного бачення…

- У цьому переліку – Михайло Остроградський – зірка першої величини у сузір'ї найвидатніших математиків світу, Степан Тимошенко – всесвітньовідомий механік, один із творців Української академії наук, Михайло Туган-Барановський – видатний економіст світової слави, А ще – Михайло Кравчук – великий математик, Степан Рудницький – великий географ, який працював у Харкові, його доля теж трагічна, як і доля Михайла Кравчука. А як не згадати Володимира Кубійовича, визначного українознавця, який багато зробив для становлення в Україні географії, Архипа Люльку – творця двигунів для літаків. Або ж видатного фізика XX століття, лауреата Нобелівської премії французького вченого Жоржа Шарпака. А він же наш співвітчизник, родом з Дубровиці на Рівненщині, і його прізвище – Георгій Харпак…

- Знаєте, ось так аналізуючи наведені вами факти, роздумуючи над іменами, про які ви розповідаєте у своїх виданнях, оцінюючи все те, що вони дали світові, хочеться ще раз згадати слова Оксани Пахльовської про те, що «у кожній ділянці технічного прогресу є вклад українського вченого».

- Я цю тезу цілком підтримую. Зрештою, це і засвідчує 4-томна праця «Нехай не гасне світ науки», яку я привіз до Тернополя, аби подарувати юним гімназистам.

Вірю, що це видання покликане дати бодай найзагальніші уявлення про велич наших надбань, про їхню загальнолюдську цінність, про світочів української науки, про ті духовні джерела, які завжди підтримували наш український народ життєдайною силою. А життєздатність кожного народу визначається ступенем його духовності. Зникає духовність – зникає народ...

Олег Снітовський, Тернопіль

Фото автора