19 вер | 2023
Петро Григорович Борзяк

Цю «цеглинку» приурочено до 120-річчя від дня народження Петра Григоровича Борзяка, одного з представників інтелектуальної еліти України, про людину, що залишила помітний слід у становленні фізичних досліджень, доклала свого таланту до розбудови першого державного інституту фізики в Україні, вченого, який став співавтором першого в Україні (радянського періоду) відкриття.

Народився Петро Борзяк 16 вересня 1903 року в козацькій родині, у селі Пищиках Полтавської губернії, тепер − Черкаської області.

1920 року закінчив гімназію у місті Золотоноша і почав навчати дітей у школі.

1923 року Петро Борзяк вступив на педагогічні курси в селі Буське, після яких працював директором школи в рідному селі Пищики. У ті часи, закінчивши їх, потрібно було відпрацювати 3 роки.

Однак, маючи велике бажання навчатися далі, 1925 року він разом з двома товаришами подався до Харкова, де була столиця УСРР, до міністра освіти. Впіймати міністра вдалося в трамваї (не те що нині!), коли той їхав на роботу. Він і підписав їм «відпускну».

1925 року Петро Борзяк став студентом кафедри фізики Інституту народної освіти. Після перетворення кафедри в Інститут фізики Академії наук у 1929 році його приймають до аспірантури цього інституту.

Наукові дослідження Петра Борзяка охоплюють широке коло проблем вакуумної напівпровідникової і тонкоплівкової електроніки. Науковець розробив цілком нові принципи створення ефективних фотокатодів, які на той час мали важливе практичне застосування. 1939 року молодий вчений захистив кандидатську дисертацію, він був сповнений ідей для подальших наукових досліджень.

Однак невдовзі почалася війна, й Інститут фізики Академії наук разом з Інститутом математики було евакуйовано в Уфу. Маючи завдання знищити деякі матеріали, Петро Борзяк залишився в Києві. Однак невдовзі подався до свого села Пищики, де знову працював у школі.

У січні 1944 року Петро Борзяк повертається до інституту і береться за дослідження природи фотоелектронної емісії, оптичних і кінетичних явищ у напівпровідникових структурах. 1952 року він відкрив інтеренференційний спосіб збільшення ефективності катоду. Через рік вчений вперше виявив екситонну лінію поглинання в напівпровідниках. А ще через рік Петро Борзяк захистив докторську дисертацію. 1961 року його обирають членом-кореспондентом Академії наук УРСР. З цього ж року він очолює відділ фізичної електроніки Інституту фізики, яким керував близько 30-ти років, до виходу на пенсію.

Його наукові дослідження завершилися важливим науковим результатом – 1965 року він разом зі своїми співробітниками Олегом Сарбеєм і Ростиславом Федоровичем уперше виявив явище холодної електронної емісії при протіканні струму через острівцеві металеві плівки. Ця робота була першою в Україні офіційно зареєстрованою як відкриття Держкомітетом у справах винаходів і відкриттів СРСР (диплом на відкриття № 31). На її основі в Україні було створено катоди принципово нового типу і розпочато фундаментальні дослідження надзвичайних властивостей малих частинок речовини.

Додамо, що теорію, яка пояснила свічення металів і металевих плівок при бомбардуванні їх електронами, запропонував професор, завідувач відділу теоретичної фізики Інституту фізики Петро Томчук.

Не менш важливі результати отримав Петро Борзяк разом з Олегом Сарбеєм і Олександром Яценком в ділянці дослідження електронної емісії із напівпровідників при одночасній дії світла і сильного електричного поля. Результат цих досліджень – високоефективні автофотокатоди і фотопомножувачі з високою чутливістю до ІЧ-променювання.

Результати багаторічної наукової діяльності вчений узагальнив у трьох монографіях. В одній з них − «Фотоелементи», − яку він подарував бібліотеці Інституту фізики 15.07.36 року, є напис: «Членам колгоспу “Нове життя”, колишнім незаможникам села Пищики, які послали мене вчитись, присвячую. Автор».

Крім того, вчений залишив по собі велику наукову школу. Серед його вихованців академіки Національної академії наук України, доктори і кандидати наук. Він написав багато наукових праць, рецензій, був організатором і членом редколегії «Українського фізичного журналу», керував впродовж багатьох років семінаром з квантової електроніки й, що цікаво, був завзятим пропагандистом альпінізму в Україні. 1978 року йому присуджено звання «Заслужений діяч науки України», а 1986 року він став лауреатом Державної премії України.

Коли вченому виповнилося 77 років, керування відділом фізичної електроніки він передав своєму молодшому колезі, тепер академіку, віце-президенту НАН України, Антонові Наумовцю. Проте сам до останніх днів життя активно працював і друкував свої праці в наукових журналах.

Видатний вчений у галузі фізичної електроніки Петро Борзяк був людиною високих моральних принципів, виняткової скромності і великим патріотом України.

Помер Петро Борзяк 15 серпня 2000 року на 97-му році життя. Поховано вченого на міському цвинтарі «Берківці» в Києві.